Артем із дитинства жив із діагнозом ниркової недостатності. Захворювання поступово прогресувало, і зрештою йому довелося пройти через складний період гемодіалізу. Протягом двох років він регулярно відвідував процедури очищення крові, які виснажували як фізично, так і морально. Тому, коли з’явився шанс на трансплантацію нирки, його мати без вагань підтримала цей важливий крок.
«Коли моєму синові було два роки, лікарі діагностували у нього гломерулонефрит. З того часу наші візити до лікарень стали регулярними. До п’ятнадцяти років стан Артема настільки погіршився, що нирки перестали функціонувати, і його перевели на гемодіаліз. Протягом кількох років ми проходили процедури через день — це було дуже важко. Тому, коли нам запропонували варіант трансплантації, ми одразу погодилися», — розповідає мама Артема.
Рідні знали, що донор може з’явитися будь-коли. І одного разу це стало реальністю: пізно вночі вони отримали дзвінок із лікарні — для Артема знайшли донора.
«З раннього дитинства пацієнт страждав на гломерулонефрит — аутоімунне захворювання, яке поступово призводить до хронічної ниркової недостатності. Протягом останніх двох років його нирки повністю припинили функціонувати, і він був змушений проходити гемодіаліз. Артем перебував у листі очікування на трансплантацію, і коли з’явився відповідний донор, ми провели всі необхідні аналізи та підготовку до операції. Хірургічне втручання пройшло успішно. Зараз пацієнт проходить реабілітацію і отримує імуносупресивну терапію», — коментує Євген Гайдаржі, завідувач відділення трансплантації та нефрології Запорізької обласної клінічної лікарні, лікар-хірург.
Завдяки професіоналізму медичних фахівців Артем отримав можливість повернутися до нормального життя. Після завершення реабілітації він мріє відвідати брата, який мешкає у Швейцарії. А поки що ретельно виконує всі вказівки лікарів і висловлює глибоку вдячність за надану допомогу.
«Проходити діаліз було дуже складно — і фізично, і морально. Чотири години нерухомості кожного разу ставали справжнім випробуванням. Тому, коли я дізнався, що для мене знайшли донора, це принесло величезне полегшення та надію. Операція пройшла успішно, зараз я почуваюся чудово. Я щиро вдячний своєму лікарю, медичному персоналу та, звісно, мамі за її незмінну підтримку», — ділиться Артем.
Запорізька обласна клінічна лікарня має сучасне відділення трансплантації та нефрології, де працюють висококваліфіковані спеціалісти. Тут пацієнти отримують повний спектр допомоги — від включення до листа очікування до повної післяопераційної реабілітації.
Українці та їхній внесок у донорство органів
Донорство органів в Україні — це не лише шанс на порятунок для сотень пацієнтів, але й приклад людяності та єднання суспільства. Завдяки зусиллям лікарів, волонтерів і людей, які приймають рішення стати донорами, сотні пацієнтів, як Артем, отримують шанс на друге життя.
Підтримка донорства органів — це можливість змінити не лише долю окремих людей, але й суспільства в цілому. Кожен внесок у цей процес — від медичної освіти до створення умов для проведення трансплантацій — допомагає зберегти життя.
Трансплантологія в Україні — велике майбутнє і можливості для багатьох людей
У 2024 році 39 медичних закладів будуть надавати послуги з трансплантації. Ці заклади вже уклали угоди з Національною службою здоров’я України на надання медичної допомоги з використанням методу трансплантації. Серед них є Запорізька обласна лікарня. Це означає, що для більшості українських пацієнтів, які потребують трансплантації, не потрібно збирати кошти за кордоном.
Незважаючи на складні часи для України, збройну агресію росії, розвиток системи трансплантації вдалося зберегти та навіть розширити за останні декілька років.
Проведення трансплантації органів стає все більш розповсюдженим і вдосконалюється: українські медики вже успішно виконують трансплантацію легень та навіть пересаджують декілька органів одночасно. Також було здійснено першу в Україні трансплантацію дитині від донора-дитини, що є важливим кроком у розвитку медичної сфери країни.
“Мета полягає не лише у проведенні операції, а й у післяопераційному супроводі, реабілітації та медичному спостереженні. Законодавство в сфері трансплантації регулюється відповідно до міжнародних стандартів, – підкреслює Євген Гайдаржі, – тому важливо переймати досвід країн, де трансплантологія є розвиненою галуззю медицини.”
За останніми даними системи трансплантації, близько 2800 людей в Україні потребують пересадки органів щороку, але це лише частина від загальної потреби, яка оцінюється на 5000 людей на рік.
Наразі вартість трансплантацій в Україні покривається державою, а перший рік після операції пацієнти отримують безкоштовний супровід. Проте, є плани на майбутнє розширення програм фінансування, щоб забезпечити повноцінну медичну підтримку пацієнтів після трансплантації.
Процес трансплантації в Україні: донор — хто він
Україна дотримується презумпції незгоди стосовно посмертного донорства, що означає, що люди, які не виражають письмово своє бажання щодо цього, автоматично вважаються проти вилучення їх органів. Однак існує можливість зміни цієї ситуації після смерті за згодою родичів померлого.
За словами керівника відділення трансплантації та нефрології Запорізької обласної клінічної лікарні Євгена Гайдаржі, критерієм для потенційного донора є діагноз смерті мозку. Це часто відбувається внаслідок геморагічних інсультів або смертельних черепно-мозкових травм.
Процедура констатації смерті мозку має чіткий порядок проведення, що регулюється наказом Міністерства охорони здоров’я уряду України. У важких випадках, коли пацієнти перебувають у комі ІІІ ступеня, процедура розпочинається в реанімаційному відділенні. Спеціальний консиліум лікарів виконує клінічні неврологічні тестування та додаткові обстеження, а весь процес документується та підписується всіма учасниками консиліуму.
Після констатації смерті мозку і визначення можливості вилучення органів відповідно до медичних протоколів, людина вважається потенційним донором. Ця інформація передається координатору трансплантації закладу та Українському центру трансплант-координації.
Наступним етапом є звернення до родичів. Координатор трансплантації зв’язується з близькими померлого для обговорення можливості донорства. У разі позитивної відповіді родичі заповнюють відповідні форми, а дані потенційного донора вносяться в базу даних. Починається процес пошуку підходящої пари донор-реципієнт.
Шлях до нового життя
Пацієнти, які потребують пересадки органів, повинні звернутися до Центру трансплантації для включення до списку очікування на орган. Рішення щодо необхідності пересадки та її терміновості приймає медичний консиліум у Центрі трансплантації. Після цього дані пацієнта вносяться до списку очікування на пересадку певного органу у Єдину державну інформаційну систему трансплантації (ЄДІСТ).
За словами завідувача трансплантації та нефрології Євгенія Гайдаржі, коли донор з’являється, не завжди одразу зрозуміло, чий орган краще підійде конкретному реципієнту, тому проводяться додаткові дослідження. Інформація обробляється в ЄДІСТ, і система визначає відповідних реципієнтів, яких потрібно викликати, сповіщаючи центри трансплантації, де знаходяться ці пацієнти у списку очікування.
“Чорні трансплантологи” – міф або реальність?
Медичний світ збентежений цією темою. Відсутність часу та інформаційна війна, проведена російськими окупантами, вказують на два основних чинники, що стримують значну частину українців від рішення стати посмертними донорами.
Російська пропаганда активно поширює міф про те, що у померлих воїнів забирають органи на трансплантацію. Але навіть технічно неможливо здійснити такий процес. Анатомічні матеріали мають дуже обмежений час для транспортування — лише кілька годин. Прифронтовий підвал не може забезпечити доставку людських органів до Центрів трансплантації.
Міфи, що поширюються серед населення, створюють додаткові перешкоди. Одним із таких є страх “полювання” на донорів, які дали згоду на пересадку їхніх органів після смерті. Однак медична практика розвіює цей міф, показуючи, що вибір донора “на замовлення” неможливий. Процес відбору донора та його сумісність з реципієнтом базується на численних клінічних та лабораторних тестах.
Медичні факти також вказують на неможливість простого визначення донора для конкретного отримувача. Кожна людина має свій біологічний паспорт, і визначити його потрібно за допомогою специфічних обстежень, які проводяться у відповідних медичних закладах.
У сучасній Запорізькій обласній лікарні трансплантологія є системою високого рівня, яка складається з різноманітних служб та відділень, що спрямовані на досягнення успішних результатів у лікуванні. У нас працюють відділення трансплантації та нефрології, відділення хронічного гемодіалізу, відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії, лабораторії, спеціальний операційний блок і значна команда висококваліфікованих фахівців. Спільний професіоналізм та старання спрямовані на підвищення якості життя пацієнтів, щоб допомогти їм повернутися до активного способу життя.” – зазначає Євгеній Гайдаржі.
