Жити з камінням в жовчному міхурі – це як сидіти на пороховій бочці: камінь, який зовсім не заважає, раптом може перекрити жовчний протік, викликати механічну жовтяницю і інші, більш серйозні наслідки. Тому видаляти їх – обов’язково. З такою проблемою Роман, житель міста Оріхів Запорізької області, звертався в різні лікарні, але лікарі робити операцію йому відмовлялися. Чоловік потрапив в замкнуте коло – жити з камінням в жовчному міхурі небезпечно, а видаляти їх лікарі не бралися. Хірурги Запорізької обласної лікарні знайшли вихід із ситуації і врятували життя пацієнту.
Романа оперувала ціла бригада фахівців: анестезіологи, хірурги, ЛОРи. Як розповів Тарас Гавриленко, завідувач відділенням хірургії Запорізької обласної лікарні, складність була в тому, що пацієнт тривалий час хворіє на поліартрит (захворювання вражає, суглоби). «Через хворобу у Романа щелепно-лицьовий суглоб обмежений в рухливості. Простіше кажучи, він не в змозі відкрити рот настільки, щоб ми могли дати загальний наркоз. Для того, щоб прооперувати пацієнта ми використовували складну сучасну методику, яка вимагає навичок від усієї команди анестезіологів. Провели інтубацию через ніс: виконали пункцію трахеї, через носові ходи вивели спеціальний зонд-провідник, вже через нього завели інтубаційну трубку і дали загальний наркоз. Останній раз такий випадок у нас був років 10 тому », – ділиться подробицями Тарас Сергійович.
Крім того, хірург акцентує увагу, що операція була плановою. У лікарнях іншого рівня, коли лікарі бачать, що гострої загрози для життя пацієнта немає, за такі випадки не беруться.
У Запорізькій обласній лікарні Роману допомогли. Операція пройшла успішно, хірурги видалили жовчний міхур, використавши щадну методику лапароскопії, яка безпечна для пацієнта і не залишає шрамів. З наркозом теж ускладнень не виникло. Щасливий пацієнт поспілкувався з нами перед випискою і поділився радістю, що його проблеми зі здоров’ям благополучно вирішилися.
Переваги лапараскопії перед відкритою операцією
– Романе Дмитровичу, що вас турбувало до операції?
– З дитинства я мучуся з суглобами – хворію на ревматоїдний артрит. Лікував ноги, руки, а тут виявилося, що в жовчному міхурі у мене каміння. Приблизно перед новим роком я вирішив обстежитися – біль був у правому боці, нудота. Цей стан мене давненько мучив, але я думав, що причина в артриті. Я звик біль терпіти, мене всі суглоби турбують, грішив ще на шлунок, тому що постійно таблетки приймаю. Пройшов УЗД у себе в Оріхові, воно показало камені в жовчному міхурі, потрібна була операція, але у нас в місті її робити не взялися.
– Чим вам пояснили відмову?
– Мене вже підготували до операції, але потім побачили, що через артрит у мене погано відкривається рот і не виходить інтубувати, щоб дати наркоз. Лікарі сказали, що навіть не знають, де мене зможуть прооперувати, мовляв, це дуже проблематично. Вони навіть до Києва передзвонили, та й там мені не дали точної відповіді – запросили тільки на консультацію. А у мене інвалідність, я на милицях пересуваюся, переїзди мені складно даються. Допомогли хірурги Запорізької обласної лікарні. Я хотів би наголосити на тому, як команда відділення психологічно правильно готує пацієнтів. Мені все пояснили, заспокоїли – для хворого дуже важливо чути такі слова. Повірте, мені є з чим порівняти, я по різних лікарнях їздив – це вже 8-ма моя операція. Зазвичай я лікувався в Києві, мені там протези ставили. У них відмінні фахівці, все роблять добре, правильно, але якось по інструкції, без душі, чи що.
– Сильно переживали перед операцією?
-Лякала невизначеність, спочатку я переживав, чому мене не оперують – я кілька днів був у відділенні, а дату операції так ніхто і не призначив. Виявилося, цей час потрібен був, щоб провести ретельне обстеження. За себе, і за лікарів переживав – є стандарт для операції, а у мене по іншому, неприродно.
– Роман Дмитрович, які були перші ваші думки після видалення жовчного міхура?
– Я приходив до тями з думками, що операція не відбулася. Звикав, що буду так жити, з невирішеною проблемою. А вона стояла руба: я в інтернеті прочитав, що не видаляти камені не можна, а щоб видалити – потрібна анестезія, яку не виходило дати. Просто замкнуте коло. А коли після операції до мене зайшов мій лікар і сказав, що все пройшло добре, я не повірив. Це диво якесь. Я навіть не підозрював, що все так швидко вирішиться в Запорізькій обласній лікарні. Я думав, що мене подивляться в Запоріжжі, направлять до Києва, там теж почнуть щось вирішувати і в підсумку відмовлять.
– Як почуваєтеся після операції?
– Зараз – чудово. Болю немає, апетит з’явився, їм нормально. Навіть загальний стан не порівняти з тим, який був раніше. Минуло нездужання, нудота. Що таке, коли не болить? Лягаєш, прислухаєшся до себе, а болю немає. Мене в суботу прооперували, а в середу, вже їду додому. Мені здається, що це сон. Величезне спасибі хірургам, анестезіологам та всім, хто брав участь в моєму лікуванні. У Запоріжжі рівень на висоті. Це тільки здається, що хороша медицина за кордоном, і у нас є грамотні досвідчені лікарі. Я тепер точно це знаю.
