Усе почалося 12 тому років. В якусь мить Ірина Володимирівна відчула, що не може контролювати праву ногу та праву руку. Вони постійно мимоволі тремтіли. Під час роботи жінці навіть доводилося сідати на руку, щоб тремор не був так помітним навколишнім. Потім почала змінюватися міміка. Ірина Володимирівна дуже комплексувала і переживала, що виділяється поміж інших…
Героїня нашої розповіді з Оріхова, тож саме там вона звернулася до невропатолога, а він практично одразу ж направив її до обласної лікарні. Тоді Ірина Володимирівна вперше й зустрілася з завідувачкою відділення неврології Аллою Черкез.
«Я пам’ятаю, як лікар вийшла з кабінету, поглянула на мене й одразу сказала мій діагноз. Мене це дуже здивувало. Але потім я здивувалася ще більше, коли вона не те що не помилилася, а й призначила таке лікування, що мені практично одразу стало легше», – згадує пацієнтка.
Протягом багатьох років Ірина Володимирівна дисципліновано приймала ліки, приїздила на консультації та слідкувала за своїм здоров’ям. Але почалася війна… Про самопочуття думати було ніколи. Терміновий переїзд з Оріхова, влаштування побуту. Плюс додалися значні сімейні проблеми. Ще й номер лікаря під час метушливого переїзду кудись подівався… Зрештою лікування вийшло з-під контролю. Жінка почала експериментувала з дозуванням ліків, але від цього ставало тільки гірше. Коли ж стало вже зовсім погано, Ірина Володимирівна покинула свої справи й приїхала до відділення неврології ЗОКЛ.
«До неконтрольованих рухів додалася скованість. Я почала впадати в ступор. Могла просто завмерти й все. Навіть взяти кружку води не виходило. Я не могла спати вночі: або просто лежала, або, якщо могла, йшла на кухню готувати».
«Коли вона звернулася до відділення, ми її одразу ж госпіталізували та почали роботу над покращенням самопочуття. На основі щоденника пацієнта, що Ірина Володимирівна відповідально вела, розробили спеціальний графік прийому ліків. Щодня аналізували записи та при необхідності корегували дозування медикаментів. За два дні стан пацієнтки покращився», – розповідає Алла Миколаївна.
«Я вдячна Богу, що він ще тоді (12 років тому) привів мене сюди. І як безмежно щаслива, що тут такі хороші спеціалісти. Вони врятували мене тоді, врятували й зараз. Я дуже вдячна і Аллі Миколаївні, і Елеонорі Олександрівні (лікуючий лікар), і персоналу відділення. Усі дуже уважні та добрі. Справжні люди! А які тут хороші умови: і годують, і прибирають, і допомагають», – ділиться своїми враженнями пацієнтка.
Після кількох днів лікування жінка змогла сама собі зробити манікюр! А це не так просто при хворобі Паркінсона! Ще вона, перебуваючи у лікарні, зв’язала тепленькі шкарпетки та гарну декоративну серветку. І з навколишніми поділилася секретами приготування смачного тіста та рецептом пирога з рибою. Загалом, Ірина Володимирівна дуже любить готувати й мріє скоріше повернутися на свою кухню. Але не тут, а на ту, що в Оріхові. Тим паче самопочуття дозволяє відправитися додому!
Віримо, що найближчим часом усе так і буде!
Якщо у себе чи своїх близьких ви бачите прояви захворювання Паркінсона, обов’язково телефонуйте до нашого контакт-центру. І вас оглянуть у найближчі дні.
