Генітальний пролапс – поширене захворювання, яке, крім фізичних незручностей, із часом призводить до часткової втрати працездатності. Ця патологія протягом життя зустрічається у 30-35% представниць прекрасної статі та може проявитися вже у дітородному віці. Ігнорувати симптоми цього захворювання не можна, важливо – не соромитися звернутися за консультацією до фахівців.
Пролапс у гінекології або опущення/випадіння матки та/або піхви переважно спостерігається у пацієнток віку 50+. Однак, останнім часом ця патологія молодіє (найчастіше недуга діагностується у жінок під час вагітності та після пологів).
Інтимний характер недуги призводить до того, що на початкових етапах жінка намагається не звертати увагу на симптоми та не поспішає до гінеколога. Це призводить до прогресування хвороби, ослаблення стінок піхви та м’язів тазового дна, незворотних функціональних змін, коли проблему можна вирішити тільки хірургічним шляхом.
Запис до лікаря гінеколога здійснюється лише за попереднім записом
Чому це відбувається?
Завдяки м’язам і зв’язкам внутрішні органи малого таза займають правильну фізіологічну позицію, закладену природою. Зміни у структурі та кровопостачанні цих тканин з тих чи інших причин призводять до послаблення м’язового корсета, у результаті – матка опускається, а в запущених випадках – випадає зі стінок піхви, виходить за межі статевої щілини.
На стан м’язів і зв’язок негативно впливають наступні фактори:
- надмірні фізичні навантаження;
- супутні захворювання, які збільшують внутрішньочеревний тиск (для прикладу, запори);
- хірургічні втручання, що порушують «гармонію» внутрішніх органів;
- зайва вага, коли тиск на нижні органи збільшується, або навпаки – різке схуднення;
- пологи, які супроводжуються травмами промежини (симптоми можуть з’явитися через кілька років після народження дитини);
- множинні пологи, коли жіночі органи фізіологічно «втомлюються» і не витримують навантажень вагітностями;
- важка фізична праця, пов’язаний з підняттям тяжкостей;
- період менопаузи (недостатня кількість гормону естрогену).
Поєднання відразу кількох перерахованих вище факторів у рази збільшує ризики виникнення генітального пролапсу.
Важливо бути уважною до своїх відчуттів!
Якщо вчасно не звернутися до фахівця, пролапс статевих органів прогресує, а його ознаки стають помітнішими. Це погіршує якість життя жінки. Патологія тазового дна тягне за собою зсув внутрішніх прилеглих органів і порушує їхні функції (акт сечовипускання та дефекації).
Згодом проявляються нетримання або затримки сечовипускання (опущення передньої стінки піхви тягне опущення сечового міхура), неможливість утримувати кал і гази (зміщення задньої стінки – це розлади у прямій кишці), випадання матки через слабкість зводу – все це може призводити до розвитку інших захворювань.
Які стадії генітального пролапсу існують?
Класифікують чотири стадії пролапсу:
- Вже присутні опущення шийки та тіла матки (при цьому шийку ще не видно зі статевої щілини).
- Шийка тільки починає визирати (характерно для професійних спортсменок і жінок, які займаються надмірними фізичними навантаженнями).
- Неповне випадання тіла матки (показується частина тіла та дно матки).
- Повне випадання тіла та дна матки з піхви.
Розрізняють також просту форму пролапсу, коли порушення функцій органів малого таза відсутні, та складну, з погіршенням функції тазових органів.
Діагностика
Діагностика цього захворювання не складна, вона знаходиться у компетенції гінеколога, проктолога та уролога. Досить зібрати анамнез і провести гінекологічний огляд для визначення стадії опущення та наявності порушень тазового дна, провести УЗД органів малого таза. Додатково призначається гістеро-, цисто- та ректоскопія. За рішенням лікаря може бути призначена КТ або МРТ малого таза.
Усі діагностичні та лікувальні заходи передбачають комплексний підхід, тому за допомогою краще звертатися до багатопрофільної лікарні. Пацієнтки відділення гінекології Запорізької обласної клінічної лікарні мають унікальну можливість отримати консультацію від усіх вузьких фахівців за напрямами в одній медичній установі.
Лікування пролапсу геніталій
Консервативні методики застосовують на першій стадії захворювання, коли ще можливо відновити силу м’язів тазового дна. Це лікувальна фізкультура, свічки, мазі з естрогенами, установка песарія для корекції.
Ще один варіант зупинити прогресування хвороби на початкових стадіях (1 і 2-я стадії) – лазерне лікування пролапсу геніталій. Властивості лазера дозволяють «підживити» внутрішні тканини статевих органів, стінок піхви, запустити процес стимулювання вироблення колагену, а також – поліпшити кровообіг у малому тазі.
Коли вже відбувається анатомічний дефект піхви (це 3 і 4 стадії), необхідно застосовувати хірургічне лікування захворювання.
На першому місці по ефективності стоїть ендоскопічна операція при пролапсі геніталій – лапароскопія. Це кріплення до кісток тазу, шийки матки, стінок піхви хірургічних сіток, сумісних із тканинами організму; найменш травматичний і максимально безпечний метод. Після проведення лапароскопії жінка за кілька днів може повернутися до звичного способу життя.
Крім цієї методики задля розв’язання проблеми можуть бути проведені операції по відновленню тазового дна та усунення пролапсу, користуючись власними тканинами у комбінації з сучасними сітчастими протезами.
Методики лікування підбираються індивідуально у кожному конкретному випадку після вивчення всіх результатів діагностики та повного збору анамнезу.
Делікатні жіночі проблеми завжди повинні вирішуватися індивідуально, оскільки здоров’я жінки вимагає особливого підходу, як з фізичної, так і з моральної точки зору. Саме такого принципу дотримуються фахівці відділення гінекології обласної лікарні Запоріжжя, допомагаючи прекрасній половині максимально ефективно та комфортно усунути делікатні хвороби, повернути якість життя.
Наші фахівці 24/7 на передовій жіночого здоров’я!
Запис до лікаря гінеколога здійснюється лише за попереднім записом
Генітальний пролапс формується через ослаблення зв’язок і м’язів, які підтримують органи малого таза.
Залежно від того, як виражений пролапс геніталій, виникають скарги на:
· відчуття неповного випорожнення сечового міхура;
· часті позиви до сечовипускання;
· відчуття стороннього тіла у піхві;
· випинання стінок піхви;
· зміна чутливості до інтимних відносин;
· хворобливі відчуття у попереку та крижі;
· утруднену дефекацію;
· нетримання сечі.
До сприятливих факторів розвитку захворювання відносять:
· надлишкову вагу;
· роботу або спосіб життя, пов’язаний із підняттям тяжкості чи іншими фізичними навантаженнями;
· вроджену слабкість м’язів тазового дна;
· стани, коли підвищується внутрішньочеревний тиск (запори, захворювання бронхолегеневої системи, що супроводжуються кашлем);
· недостатнє вироблення естрогенів;
· операції на органах малого таза (особливо – видалення матки з шийкою матки);
· важкі пологи, що супроводжуються травматизацією м’язів і зв’язок промежини.
Опущення піхви з наступним випаданням його та матки – не лише естетична проблема, а ще – причина виникнення інфекційно-запальних захворювань. Зміщені органи легко піддаються інфікуванню, наприклад, під час статевої близькості.
Залежно від локалізації ослаблення м’язово-зв’язувального апарату розвиваються супутні ускладнення. Так, опущення задньої стінки піхви провокує розлади виведення калу, слабкість склепіння здатна викликати випадання матки, а опущення передньої стінки піхви відбувається разом з опущенням сечового міхура.
На початковому ступені до розв’язання проблеми підходять консервативно: пацієнткам призначають вумбілдинг (тренування для зміцнення м’язів тазового дна) та встановлення песарію. Урогінекологічний песарій – це, грубо кажучи, маткове кільце, що фіксує шийку матки та тіло матки в анатомічно правильному положенні. Песарій виготовляють із нешкідливих матеріалів, завдяки чому ймовірність розвитку алергічних реакцій – мінімальна. Тривалість носіння та частоту заміни визначає лікар.
Оперативне втручання проводиться при 3-му та 4-му ступенях захворювання. Найбільшою ефективністю вирізняється лапароскопія. Перевага надається ендоскопічним видам операцій з використанням хірургічних сіток (вони не піддаються механічним ушкодженням та біосумісні з тканинами організму). Сітку кріплять до тазових кісток, тканин шийки матки та інших частин організму, забезпечуючи надійну фіксацію імплантату. Лапароскопічні операції – найбільш щадні та безпечні. Вони практично не травмують організм і дають можливість жінкам за лічені дні повернутися до звичного життя.
