І, начебто, про «Афган» написано чимало, але чи багато ми знаємо про людей, що пройшли через горнило тієї далекої Афганської війни? А вони живуть поряд з нами, ходять вулицями нашого міста і стають нашими пацієнтами.
На фото 79-річний ветеран Афганської війни Єсін Володимир Костянтинович. Скромний і непримітний, але водночас справжній – герой і чоловік, який, рятуючи тисячі життів, навіть не підозрював, що сам потребуватиме допомоги.
– Я служив у Мелітополі, в гвардійському військово-транспортному авіаційному полку, свого часу здійснив понад 96 бойових вильотів на території Афганістану. Всі серйозні завдання випадали на нас, тому ми працювали, не жаліючи сил. Звичайно, це відбивається на здоров’ї. Проблеми з серцем у мене були й раніше, але часу не було займатися собою… І ось у 79 років я підійшов до «критичної точки», коли моє життя розділилося на «до» та «після», – ділиться Володимир Костянтинович.
Як пояснює завідувач відділення кардіохірургії Запорізької обласної лікарні В’ячеслав Валерійович Осауленко, пацієнту діагностували критичний стеноз аортального клапана. Часто причиною даної патології стають вікові метаболічні зміни у стулках клапана, що призводять до кальцифікації. Що це означає?
У стулках відкладається кальцій, який ускладнює роботу і надалі викликає їх повне знерухомлення. Як наслідок, стулки перестають бути еластичними – стають грубими та малорухливими. При цьому тканина клапана перестає виконувати свою головну функцію. Зупинимося на цьому моменті, щоб розібратися детальніше.
Наше серце має 4 клапани двох «номінацій» – 2 клапани впускають кров з однієї камери в іншу, і 2 клапани випускають кров із серця. Саме аортальний клапан випускає кров із лівого шлуночка в аорту. Це найголовніший клапан, адже саме від його роботи залежить, наскільки добре кров виходить із серця та наскільки вона якісно досягає всіх наших органів та систем.
У випадку нашого пацієнта порок пов’язаний із тим, що стулки клапана були знерухомлені, погано відкривалися, і через це затруднявся вихід крові з лівого шлуночка. Внаслідок цього у лівому шлуночку безперервно накопичувався так званий «зайвий об’єм крові».
– Якби отвір було закрито повністю, людина б одразу загинула. Але у зв’язку з тим, що це захворювання повільно прогресує, поступово організм адаптується до того, що вихід із серця стає дедалі менше. На жаль, через це до нас нерідко надходять пацієнти, у яких вихід із серця становить лише 4-5 мм. У той час як у нормі площа відкриття має бути більшою за 3 кв. см, – пояснює В’ячеслав Валерійович.
ВІД СИМПТОМІВ ДО ДІАГНОЗУ
Щоб встановити діагноз, спочатку пацієнту проводять аускультацію. Це фізичний метод медичної діагностики, який полягає у «вислуховуванні» звуків, що утворюються під час проходження крові через клапани серця.
Аускультація буває прямою – проводиться шляхом прикладання вуха до органу, що прослуховується, і непрямою – за допомогою фонендоскопа. Вона дозволяє почути грубий шум у проєкції мітрального клапана.
Також проводиться найякісніша діагностика – ехокардіоскопія (УЗД серця), яка дозволяє спеціалісту ультразвукової діагностики побачити кальцифікацію стулок – вони мають різко окреслений контур і стають малорухливими.
Далі пацієнту проводиться доплерографічне дослідження. Це методика, яка дозволяє проаналізувати швидкість потоків крові. За такого пороку швидкість різко відрізняється від норми. Існує таке поняття як градієнт – різниця тиску «до клапана» та «вище клапана». У випадках, коли градієнт на клапані становить вище 55 мм ртутного стовпа, пацієнту рекомендується операція.
– У нашого пацієнта градієнт був майже 100 мм ртутного стовпа. Це означає, що якщо у нормі в нього на руці тиск, наприклад, 130-135 мм, то для підтримки такого тиску на руці в лівому шлуночку створюється тиск 240-250 мм ртутного стовпа. Звичайно, такі параметри критичні для серця. І саме у таких пацієнтів украй високий ризик раптової зупинки серця – в момент, коли серце хоче «проштовхнути» кров через клапан, стулки не відкриваються, серце напружується, а потім розслаблюється та зупиняється назавжди, – пояснює В’ячеслав Валерійович.
На жаль, такі пацієнти вкрай неперспективні для реанімаційних заходів, тому щойно фахівці бачать такий градієнт та кальцифікацію стулок, рекомендують максимально термінову хірургічну корекцію пороку. Так було й у випадку Володимира Костянтиновича – перед чоловіком став вибір: довіритися кардіохірургам і зважитися на операцію чи жити у страху, що це життя може вмить обірватися.
– Для лікарської стандартизації я, начебто, вік свій прожив. Але що я можу сказати? Ми зруйнували своє життя службою та війною… Я 13 років пролітав на турбогвинтових реактивних літаках. Мабуть, вони й «розтривожили» мені серце… Під час нашої розмови В’ячеслав Валерійович запитав: «Що робитимемо?», і я відповів: «Якщо Ви не допоможете, значить доживатиму, скільки мені відміряно». В’ячеслав Валерійович глянув на мене та сказав: «А я не дам Вам померти! Володимире Костянтиновичу, Ви будете жити», – зі сльозами на очах згадує пацієнт.
НА ШЛЯХУ ДО ЗДОРОВОГО СЕРЦЯ
За словами фахівців, у такому випадку врятувати людині життя може лише заміна клапана. Під час операції видаляється все, що залишилося від клапана пацієнта, і далі проводиться імплантація штучного клапана. Залежно від пороку, віку та інших особливостей організму пацієнту підбирається механічний або біоклапан.
У ході діагностики фахівці встановили, що кальцій також відкладався в коронарних судинах пацієнта – при обстеженні було виявлено кальцій в одній із найголовніших артерій серця. Тому в ході операції пацієнту зробили протез аортального клапана та встановили шунт у передній міжшлуночковій артерії.
Операція пройшла успішно. Серце запустилося і запрацювало одразу. І ні в перші дні після операції, ні після переведення у відділення, ні перед випискою фахівці не мали претензій до роботи серця нашого пацієнта. Тому зі сприятливим прогнозом Володимир Костянтинович виписався з лікарні та вже повертається до звичного способу життя.
– Нас, радянських воїнів, держава кинула напризволяще… Але, на щастя, знайшлися такі ось чутливі, сердечні люди, які мені справді допомогли. Колектив відділення кардіохірургії на чолі з завідувачем – Осауленком В’ячеславом Валерійовичем – як кажуть, дали мені можливість жити далі, дивитися на білий світ і зустрічати всі пори року! Я буду дякувати та згадувати їх все своє життя. Тепер вони мої янголи-охоронці, – підсумував Володимир Костянтинович.
