Кардіоміопатія – це узагальнений термін, що об’єднує групу незапальних захворювань серця, для яких характерне ураження міокарда, що супроводжується серцевою недостатністю, аритмією та збільшенням серцевих камер (передсердь і шлуночків). Захворювання зустрічається як у чоловіків, так і жінок, незалежно від віку та ритму життя. Важливо своєчасно діагностувати патологію, щоб вжити заходів і зупинити подальше прогресування.
Лікування кардіоміопатії переважно медикаментозне, спрямоване на усунення симптомів та запобігання розвитку ускладнень. Кардіохірургічне втручання проводиться досить рідко, за показаннями.
Етіологія захворювання
В основі розвитку даного захворювання лежать дистрофічні, фіброзні та склеротичні процеси в кардіоміоцитах (клітинах серця), що ведуть до гіпертрофії (збільшення розмірів серця) й дисфункції шлуночків. Відбувається значне розширення перегородки між шлуночками та менш виражене лівої перегородки. Патології характерно усунення мітрального клапана вперед до міжшлуночкової перегородки.
Кардіоміопатія – це ідіопатичне захворювання, яке може мати відому або невідому етіологію.
Коли відбувається первинна поразка міокарда, причина якої невідома, говорять про первинну патологію. До ймовірних причин, які можуть викликати зміни у серцевому м’язі, відносять:
- різні типи вірусних інфекцій;
- міокардити, перенесені у минулому;
- порушення імунної та ендокринної регуляції (особливо вплив соматотропного гормону та катехоламінів);
- токсичний та алергічний вплив на кардіоміоцити.
У медицині також існує думка, що первинна форма може передаватися генетично за аутосомно-домінантним типом (неправильне формування та функціонування м’язових волокон).
Вторинна кардіоміопатія має відому етіологію та чіткий зв’язок із провокуючим фактором, яким виступають системні захворювання серця. До них відносять ІХС, гіпертонію, васкуліти, гіпертензії, міокардити, дифузні
патології сполучної тканини, міокардіодистрофії, а також стани, спричинені негативним впливом деяких лікарських засобів, токсичних речовин й алкоголю.
Види та симптоми кардіоміопатії
Залежно від типу ураження структур серцевого м’яза та перебігу змін у клітинах серця, кардіоміопатія ділиться на три види:
- дилатаційна або застійна (ДКМП);
- гіпертрофічна (ГКМП);
- рестриктивна (РКМП).
В основі такої класифікації лежить оцінка кровообігу серця, що вже на початку захворювання дає можливість кардіологу у багатьох випадках визначити, в якому напрямку можна шукати причину патології.
Дилатаційна кардіоміопатія супроводжується порушенням скорочувальної функції міокарда зі значним розширенням порожнин серця . Зниження скоротливості призводить до підвищення тиску у лівих, далі – правих шлуночках. Найчастіше патологію пов’язують із генетичними порушеннями (близько 20% випадків захворювання мають сімейний характер), а також збоями імунної регуляції. ДКМП діагностують переважно у молоді (20-40 років). Також зустрічається ця кардіоміопатія у дітей та літніх людей.
Приблизно у 10% хворих ДКМП протікає без виражених симптомів. Прогресуючи, захворювання проявляється яскравішими ознаками, які визначаються у 90-95% випадків.
Симптоми ДКМП:
- біль у серці;
- швидка стомлюваність;
- задишка при незначних навантаженнях;
- напади серцевої астми;
- блідість шкіри;
- набряки ніг;
- біль у печінці;
- набухання шийних вен.
Гіпертрофічна кардіоміопатія – це потовщення стінок серцевого м’яза та зменшення шлуночкових камер, у більшості випадків може збільшуватися розмір серця. Через потовщення стінок та погіршення розтяжіння серцевих камер поступово порушується циркуляція крові в порожнинах, порушується внутрішньосерцева гемодинаміка . Якщо своєчасно не провести лікування кардіоміопатії з гіпертрофією, то згодом у хворого розвивається серцева застійна недостатність.
Гіпертрофія буває дифузною (симетричною), коли стінки лівого шлуночка потовщені у всіх відділах симетрично та рівномірно, включаючи перегородку (правий шлуночок торкається патологією дуже рідко). Асиметрична ГКМП характеризується потовщенням різних відділів стінок шлуночків та перегородки. Вона може бути з обструкцією та без обструкції (впливає або не впливає на внутрішньосерцеву гемодинаміку).
ГКМП буває вроджена або набута, має переважно аутосомно-домінантний тип успадкування та найчастіше діагностується у чоловіків.
Дуже часто ГКМП протікає безсимптомно чи з незначними ознаками. До типових симптомів відносять:
- біль у ділянці грудей;
- задишка;
- слабкість та запаморочення;
- схильність до непритомності.
Рестриктивна кардіоміопатія – досить рідкісний вид ураження міокарда, при якому поєднуються прояви фіброзу міокарда та ендокардиту з діастолічним розслабленням шлуночків. Через малорухливість стінок м ‘яза серця порушується його скорочувальна функція, внаслідок чого виникають серцево-судинні захворювання.
РКМП може існувати як окрема патологія, так і бути наслідком великого кола серцевих захворювань, які обов’язково потрібно враховувати та виключати у процесі уточнення основного діагнозу. Складність діагностики рестриктивної форми полягає також у тому, що явні симптоми патології виникають у хворого на термальній стадії, коли розвивається серцева недостатність. Пацієнти скаржаться на такі прояви РКМП:
- слабкість при незначних навантаженнях;
- збільшений живіт через скупчення рідини в очеревині (асцит);
- периферичні набряки;
- гепатомегалія;
- запаморочення та головні болі;
- збільшення шийних вен;
- слабкість м’язів;
- зниження апетиту та безпричинне схуднення;
- яскраво виражена задишка.
Вторинна кардіоміопатія залежно від причини, що викликала її розвиток, поділяється на такі форми:
- алкогольна – виникає внаслідок тривалої дії спирту (етанолу) на організм людини;
- дисгормональна кардіоміопатія, що виникає при метаболічних та гормональних порушеннях;
- ішемічна – є фіналом ІХС;
- токсична – спровокована впливом на організм токсинів та зовнішніх фізичних факторів;
- тонзилогенна кардіоміопатія є наслідком захворювань мигдаликів або аденоїдів (хронічний тонзиліт).
Три стадії кардіоміопатії
1. Компенсація. Захворювання проявляється мінімальними ознаками, гемодинаміка не порушена.
2. Субкомпенсація. Симптоматика більш виражена, спостерігаються мінімальні порушення гемодинаміки, помірковано виражені дистрофічні процеси у міокарді.
3. Декомпенсація. Значні зміни гемодинаміки при звичайному фізнавантаженні, виражене порушення систолічної функції серцевого м’яза.
Методи діагностики кардіоміопатії
Симптоматика всіх видів ураження міокарда дуже подібна, тому діагностувати кардіоміопатію досить складно. У деяких випадках без грамотно проведеного обстеження важко навіть відрізнити первинну форму КП від вторинної. Саме тому всі форми серцево-судинних захворювань вимагають комплексної діагностики та звернення до висококваліфікованих фахівців, які мають усі методи діагностики серцевих патологій.
У Запоріжжі висококваліфіковану допомогу пацієнтам із захворюваннями серця надають спеціалісти відділення кардіології обласної клінічної лікарні, які мають багаторічний досвід у лікуванні серцево-судинних захворювань. Тут кожен пацієнт може пройти необхідні дослідження, отримати розгорнуту консультацію кардіолога, а також вузьких фахівців, що дозволяє розглядати кожен випадок всебічно та індивідуально. Це, своєю чергою, дозволяє своєчасно та правильно визначити форму кардіоміопатії, визначити тактику та приступити до лікування.
При постановці діагнозу кардіоміопатія лікар ЗОКЛ ґрунтується не лише на даних фізикального обстеження (огляду) пацієнта, який є першим етапом, а й на результатах специфічних інструментальних обстежень, які включені до протоколу діагностики. До них відносять:
- електрокардіографія (ЕКГ);
- велоергометрія;
- ехокардіографія;
- рентгенографія;
- УЗД серця.
Щоб точно визначити тип кардіоміопатії пацієнтам з ураженням міокарда, можуть бути призначені додаткові діагностичні процедури: магнітно-резонансна томографія, комп’ютерна томографія, коронарографія, вентрикулографія.
В обов’язковому порядку кожному пацієнту відділення проводять лабораторні дослідження:
- загальний аналіз крові;
- біохімічний аналіз;
- аналіз крові на електроліти;
- коагулограма;
- вивчення крові на гормони.
Якщо у сім’ї пацієнта були випадки захворювань серця, призначається генетичне дослідження (ДНК), оскільки кардіоміопатія часто має спадковий характер. У разі виявлення дефектів у певних генах поставити правильний діагноз набагато легше.
Після отримання та аналізу всієї можливої інформації, вивчення анамнезу пацієнта та індивідуальної оцінки стану його здоров’я можна поставити точний діагноз та призначити правильне лікування кардіоміопатії.
Як лікувати кардіоміопатію
На час проведення діагностичних заходів, а також у разі виявлення кардіоміопатії та необхідності проведення лікування пацієнту рекомендується госпіталізація до стаціонарного відділення кардіології ЗОКЛ.
Залежно від тяжкості та типу захворювання хворому може бути обмежена фізична активність та призначений постільний режим, необхідно дотримуватися спеціальної дієти (скорочення вживання кухонної солі, жирної їжі, табу на алкоголь та тютюнопаління).
Подальша тактика залежатиме від того, чи є кардіоміопатія первинною або вторинною.
Для лікування кардіоміопатії застосовують медикаментозну терапію, хірургічне лікування та профілактику ускладнень.
Найбільш важливе значення у лікуванні кардіоміопатії грає медикаментозне лікування, яке спрямоване на боротьбу із серцевою недостатністю (її компенсація) та максимально можливе відновлення нормальної серцевої функції. Залежно від клінічної картини та завдань, які стоять перед кардіологом для покращення функцій серця, пацієнту призначають препарати з наступних груп:
- інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту;
- бета-адреноблокатори;
- блокатори кальцієвих каналів.
Також можуть бути додані препарати інших груп – діуретики, препарати для профілактики утворення тромбів, серцеві глікозиди.
Завдання лікування вторинної форми – усунення захворювання чи механізмів, які спровокували розвиток кардіоміопатії. З цією метою можуть бути призначені протизапальні та антибактеріальні засоби (у разі інфекційного ураження міокарда).
Хірургічне втручання при кардіоміопатії проводиться дуже рідко. Наприклад, при вроджених патологіях серця або ускладненнях у вигляді субаортального стенозу. Операцію показано, коли потрібно зменшити розмір стінок камери, відновити або замінити пошкоджені клапани, видалити деформовану частину м’яза серця. Іноді може бути встановлений постійний кардіостимулятор, у крайньому разі здійснюють пересадку серця.
Кардіоміопатія – захворювання, яке не виліковується повністю. Завдання лікаря – призначити максимально ефективне лікування, яке допоможе усунути основну симптоматику та запобігати прогресуванню патології. Завдання пацієнта – пам’ятати про профілактику ускладнень. Важливо змінити спосіб життя та усунути фактори, які можуть спричинити ускладнення, бути під постійним наглядом кардіолога та виконувати його рекомендації.
Потрібно навчитися жити з кардіоміопатією, вміти контролювати процес та підтримувати гідну якість життя. У цьому своїм пацієнтам завжди допомагають фахівці відділення кардіології Запорізької обласної клінічної лікарні, які проводять комплексне лікування цієї патології, а після виписки залишаються на зв’язку з людиною та завжди готові прийти на допомогу.
