Якщо ви побачите його у натовпі, точно не зможете пройти повз, не обернувшись. Адже навіть на відстані він привертає увагу. Думаємо, йдеться про харизму. Якщо до неї додати блиск в очах, впевнену статуру та стиль «casual», то вимальовується портрет стильної, сильної та імпозантної людини. І саме про цю людину ми сьогодні поговоримо.
Олександр Денисенко – завідувач відділення гастроентерології та ендоскопії, хірург-ендоскопіст, лікар УЗД, заслужений лікар України. Його стаж роботи складає 38 років, з яких практично 35 років він присвятив Запорізькій обласній лікарні.
Він є експертом у питаннях лікування ахалазії кардії, дивертикули Ценкера, різних доброякісних і злоякісних новоутворень шлунково-кишкового тракту, варикозного розширення вен стравоходу тощо. Крім того, він займається стентуванням ШКТ.
Протягом усього життя Олександр Олексійович продовжує навчатися та вдосконалювати свої знання, а ще – одержувати нові спеціальності. Так, у 2005 році він закінчив Харківську медичну академію післядипломної освіти за спеціальністю «Психологія та психотерапія». У 2008 році – Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, «Менеджмент» і «Психологія». У тому ж році закінчив Запорізьку медичну академію післядипломної освіти, спеціалізація – «Ультразвукова діагностика». У 2012 році – Київський економічний інститут менеджменту.
Однак повернемося до початку.
ШЛЯХ ДО ПРОФЕСІЇ
Олександр Олексійович – із родини лікарів. Його батько – Олексій Федотович – усе життя працював гінекологом у Вільнянській центральній районній лікарні. Його мама – Нона Володимирівна – тривалий час була начмедом у тій же лікарні. Батьки Олександра Денисенка були знаними та вельмишановними людьми. Інтелігентні, чуйні, добрі, справжні знавці своєї справи.
Усе дитинство малий Сашко та його сестричка Галя провели у лікарні. Батьки багато працювали, тож малеча буквально росла у медичній установі. На пару їли аскорбінки, смакували глюкозу, гралися медичним приладдям і спостерігали за тим, як батьки допомагають людям. Саме у ті дні далекого дитинства Олександр Олексійович і прийняв рішення стати лікарем. Батьки його вибір підтримали. До речі, Галина теж спочатку планувала піти батьківським шляхом, але у певний момент усе змінилося. Вона стала інженером.
Закінчивши школу, Олександр Олексійович вступив до Запорізького медичного інституту. Потім була інтернатура на базі Запорізького пологового будинку №6. Після цього молодий лікар повернувся до міста свого дитинства та три роки відпрацював гінекологом. У 1988 році вступив до клінічної ординатури на базі кафедри акушерства та гінекології Запорізького державного медичного інституту, що була розташована у ЗОКЛ. Так і почалося знайомство Олександра Олексійовича з обласною лікарнею. Спочатку тут займався гінекологічною ендоскопією (був одним із перших лікарів в Україні, який проводив подібні хірургічні втручання). Потім через перипетії часу перейшов до інших видів ендоскопії. До того ж почав освоювати УЗД.
За свою трудову діяльність працював не лише лікарем. Кілька років обіймав посаду начмеда, після чого став завідувачем відділення гастроентерології та ендоскопії.
ЗАХОПЛЕННЯ, ДОВЖИНОЮ У ЖИТТЯ
Із самого дитинства Олександр Олексійович був дуже активним і творчим. Він займався художньою самодіяльністю, співав у вокальному колективі, протягом тривалого часу танцював у складі академічного козацького ансамблю пісні та танцю «Запорожці».
У студентські роки виступав у СТЕМі. Разом зі своєю командою брав участь у міських і міжміських конкурсах. І завжди здобував перемогу в номінації «Найкраща чоловіча роль».
А ще із самого дитинства займався моделізмом. Це творче конструювання, випробування та використання моделей повітряного, сухопутного, водного транспорту, масштабних фігур тощо.
Першу модель йому подарувала мама у першому класі. Це був авіалайнер компанії Douglas DC-8. Моделька не збереглася, та він досі її досконало пам’ятає.
Нині у нього є понад 100 моделей літаків, кораблів, наземного транспорту. Він збирає моделі, що мають співвідношення 1 до 35.
У його колекції є танки Leopard, Challenger, M1 Abrams, M2 Bradley, Stryker. Є навіть модель німецької пушки «Дора», яка розміром у півтора столу! Уявіть, яка ж вона величезна у реальності!
Зберігає моделі вдома та на роботі. У майбутньому мріє відкрити музей, де можна показати їх охочим.
НЕЙМОВІРНИЙ СВІТ ПОДОРОЖЕЙ
Захоплюватися подорожами він почав у студентські роки. Хоча, ні! Раніше. В ансамблі пісні та танцю «Запорожці» він танцював ще зі школи, тож щотижня протягом кількох років він подорожував маршрутом «Вільнянськ-Запоріжжя» і «Запоріжжя-Вільнянськ». То на репетиції, то на виступи.
Однак у студентські роки подорожі стали більш спонтанними та довготривалими. Зі своїм товаришем він просто приходив на залізничний вокзал і питав, куди є квитки. Так він об’їздив всю Україну, побував у Молдові, Грузії й у багатьох інших країнах. Щороку у перших числах травня обов’язково їздив до Криму. Спочатку – як переможець різноманітних конкурсів, а потім – як турист.
Коли став дорослішим, почав захоплюватися лижним спортом. Тож, нині його улюблені подорожі – це поїздки на лижні курорти Карпат та Альп.
СПРАВИ РОДИННІ
У героя нашої розповіді є дружина Оксана. Вона – психолог. Однак крім психології встигає займатися і родинними справами. Доладна господиня, прекрасна людина, вірний і надійний товариш. Разом з Олександром Олексійовичем – 30 років! Ви не повірите, та дівоче прізвище Оксани – Денисенко! Ось так і буває у житті.
Кілька років тому Олександр Олексійович став переможцем обласного конкурсу «Батько року». І це абсолютно заслужено! Адже у нього – четверо прекрасних дітей.
Старша донька Аліна пішла батьківським шляхом і стала лікарем УЗД. Живе в Америці, допомагає людям і виховує двох дітей – Алекса (названий на честь дідуся) та Алісу.
Син Юрій – дипломований програміст. Спочатку хотів здобути медичну освіту, але потім відчув, що це не його.
Син Ілля за спеціальністю кухар. Втім, війна змінила його зайнятість. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем і почав боронити нашу країну у складі ЗСУ.
Найменшенький Матвій – школяр, перейшов до 7 класу. Полюбляє англійську мову. Додатково вивчає французьку та іспанську. Мріє стати моряком. Тато сподівається, що із часом медицина йому стане до душі.
І ще один член родини – кіт Плюмбум. Сім’я Денисенко його обожнює! Вже три роки поспіль кіт радує своїх господарів лагідним характером і ніжним муркотінням.
ТРИ ЗАПОВІТНІ МРІЇ
По-перше, дуже чекає на повернення сина з фронту. І обов’язково – з перемогою!
По-друге, як ми вже казали, мріє про музей моделювання.
І наостанок, після війни мріє створити власну винокурню та коптильню. Буде виготовляти смачне ароматне м’ясо та створювати ексклюзивні міцні напої.
Віримо, що всі мрії обов’язково здійсняться!
Пациентка Горевая Д.: “Заметки о ЗОКБ и центре гастроэнтерологии”
